Війна в Карабасі - чим небезпечно миротворчість Росії для України

Війна в Карабасі – чим небезпечно миротворчість Росії для України

Війна в Карабасі - чим небезпечно миротворчість Росії для України

Нагірний Карабах

Фото: Getty Images

Чергова військова ескалація між Азербайджаном і Вірменією в битві за Нагірний Карабах, схоже, добігає кінця. Сторони підписали мирну угоду, що має на увазі повне припинення вогню і всіх військових дій і ряд інших умов. Правда, третьою стороною мирного врегулювання конфлікту виступила Росія, чиї миротворці розмістяться вздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі. Правда, тут виникли різночитання: Баку заявляє про те, що своїх миротворців повинна надати і Туреччина. Чи означає це, що бойові дії можуть поновитися в будь-який момент, і чому Україні варто бути уважнішими – розбирався “Апостроф”.

Від ескалації до мир

Військові дії в Нагірному Карабасі, який у 1991 році за підтримки Вірменії оголосив про незалежність від Азербайджану, з новою силою спалахнули 27 вересня 2020 року. Тоді Азербайджан заявив про провокації Вірменії, вірменська сторона звинуватила азербайджанських військових в ініціюванні наступу. З вересня сторони конфлікту кілька разів укладали мирні угоди, які передбачали припинення вогню, але бойові дії не припинялися.

Несподіванно, в ніч на 9 листопада, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, президент Азербайджану Ільхам Алієв і президент Росії Володимир Путін повідомили про підписання тристоронньої угоди про припинення бойових дій в Нагірному Карабасі.

Цікаво, що до моменту підписання документа Москва демонструвала явне небажання допомагати Вірменії. І тільки коли катастрофа для Єревана стала неминучою, Кремль вирішив зіграти в “миротворця”. Цікаво, що буквально за кілька годин до підписання документа азербайджанці збили військовий вертоліт росіян. Далі були офіційні вибачення з боку Баку. Інцидент було вичерпано, а вже скоро стало відомо про договір.

Що передбачає нова угоду:

  • Повне припинення вогню і всіх військових дій в зоні нагірно-карабахського конфлікту, азербайджанські і вірменські військові залишаються на займаних ними позиціях.
  • Агдамський район і території, утримувані вірменською стороною в Газахскькому районі Азербайджанської Республіки, повертаються азербайджанській стороні до 20 листопада 2020 року.
  • Уздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі і вздовж Лачинського коридору розгортається миротворчий контингент Російської Федерації паралельно з виведенням вірменських збройних сил. Термін перебування миротворців – 5 років з автоматичним продовженням на чергові 5-річні періоди, якщо жодна зі сторін не заявить за 6 місяців до закінчення терміну про свій намір припинити застосування даного положення.
  • Вірменія до 15 листопада 2020 року повертає Азербайджанській Республіці Кельбаджарський район, а до 1 грудня 2020 року – Лачинський район, залишаючи при цьому за собою Лачинський коридор (шириною 5 км), який буде забезпечувати зв’язок Нагірного Карабаху з Вірменією і при цьому не буде зачіпати м. Шуша.
  • Планується будівництво нового маршруту руху по Лачинському коридору, що забезпечує зв’язок між Степанакертом і Вірменією, з подальшою передислокацією російського миротворчого контингенту для охорони цього маршруту.
  • Внутрішньо переміщені особи і біженці повертаються на територію Нагірного Карабаху і прилеглі райони під контролем Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.
  • Проводиться обмін військовополоненими і іншими утримуваними особами і тілами загиблих.
  • Розблокуються все економічні і транспортні зв’язки в регіоні.

Кінець війни?

Надію на це в коментарі “Апострофу” висловив заступник голови “Об’єднаної діаспори азербайджанців України” Мурад Джафаров. Але, дуже багато буде залежати від протестних настроїв, які розгорілися в Єревані після підписання мирної угоди.

“Я сподіваюся, що це кінець війни. Але багато зараз залежить від ситуації в самій Вірменії. Як ми бачимо, ситуація там виходить з-під контролю уряду Пашиняна, і “партія війни” вимагає відмови від капітуляції, підписанної вчора прем’єр-міністром Вірменії, і продовження бойових дій. У цьому випадку Азербайджан змушений буде продовжити війну до повного розгрому вірменської армії”, – говорить він.

Введення ж російських миротворців Джафаров називає вимушеним заходом: “В першу чергу це остудить вірменську сторону від спроб провокацій, терактів і продовження диверсійних дій в регіоні”.

Менш оптимістично в цьому питанні висловився експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілля Куса. У коментарі “Апострофу” він пояснив, що Азербайджан бажає повернення всієї території Нагірного Карабаху, в той час як в Вірменії сподіваються на реванш.

“На мою думку, це призупинення конфлікту. З того, що ми бачимо по настроям у Вірменії, і в меншій мірі в Азербайджані, де вважають дане рішення перемогою, але все-таки не повною. Вони б хотіли реалізувати обіцянку Алієва, яку він дав на початку війни, захопити весь Карабах. І я думаю, що для всіх ці угоди ставлять певну точку у військовій ескалації, дають перепочинок, може навіть на кілька років. Але я вважаю, що вони це розглядають, як тимчасове явище, і що з часом, особливо окрилені тріумфом і маючи територіальну перевагу, Баку використає це як плацдарм для подальшого наступу і повернення всього Карабаху”, – говорить експерт-міжнародник.

“Вірмени ще більш емоційні, в Єревані вважають підписані домовленості зрадою, і на думку протестувальників, у Вірменії були сили протистояти і воювати. Частина людей приймають цю угоду хоча б тому, що вона закінчила бойові дії, але вони сподіваються коли-небудь взяти реванш”, – зазначив він.

Війна в Карабасі - чим небезпечно миротворчість Росії для України

Протестуючий в Офісі прем’єр-міністра Арменії ПашинянаФото: Getty images

Забезпечити довгостроковий мир, як вважає Куса, можуть Туреччина і РФ, але навіть для них це буде вкрай складно.

“Тому, на мою думку, перемир’я – це тимчасове явище, якщо Туреччина і РФ не вирішать конвертувати ці угоди в щось довгострокове. Наприклад, вирішать статус Нагірного Карабаху, або вирішать врегулювати кордон, тощо. Але на це потрібні величезні ресурси, особливо політичні, для тиску на обидві сторони, щоб змусити їх підписати довгостроковий мир. Але це архіскладно, і я схиляюся до того, що це більше проміжний мир”, – сказав експерт.

Посилення впливу РФ і повалення Пашиняна

Втім, незалежно від того, скільки буде тривати перемир’я, вигоду від врегулювання конфлікту отримали Туреччина і Росія, вважають експерти.

Москва розіграла партію з Анкарою і тепер отримала можливість на тлі політичної кризи в Єревані, як мінімум, істотно послабити позиції Миколи Пашиняна, зробивши його ще більш залежним від Москви. А максимум, взагалі його прибрати і поставити когось більш лояльного. Але все буде залежати від ситуації в самій Вірменії”, – говорить Ілля Куса.

У Росії ж вважають Пашиняна антиросійським ще з часу його обрання прем’єром Вірменії. У 2018 року Кремль лобіював на цю посаду іншого кандидата, але Пашинян вискочив на хвилі народної любові та підтримки, і росіянам нічого не залишалося, як погодиться.

“І в РФ існує думка, що Пашинян політик, який тяжіє до диверсифікації зовнішньої політики. Тобто відвязатися від однозначної залежності від Москви, і пробувати налагодити відносини з іншими центрами сили, особливо з ЄС. Так, у нього були спроби вийти на зв’язок з Європою і Штатами, але я б не сказав, що це виходило за рамки того, що робили його попередники”, – зазначив він.

Але для РФ всі, хто намагається піти від її впливу, стають ворогами, говорить Куса. І Кремль тепер скористається ситуацією, щоб “зробити Пашиняна козлом відпущення і позбутися його”.

Крім того, Росії вдається збити небезпечного для себе політика до того, як в конфлікт могли втрутитися США. Справа в тому, що ймовірний майбутній президент США Джо Байден не приховує своєї проармянской позиції. Він часто діяв в інтересах вірменського лобі і в 1995-2007 роках входив до Групи з вірменських справ Конгресу США. Він голосував за прийняття антиазербайджанскої поправки №907 і за виділення американської фінансової допомоги Вірменії та Нагірно-Карабахської Республіці у 1992-2008 роках.

Але до вступу Байдена на посаду ще як мінімум кілька місяців, а в момент жорстких виборчих перегонів в Штатах, він навряд чи буде займатися справами Вірменії. Втім, як вважає Куса, якщо в подальшому знову спалахне нова ескалація, мало ймовірно, що Байден прийде на допомогу.

“У своїх передвиборних обіцянках Байден не говорив, що буде допомагати Вірменії, він акцентував увагу на проблемах всередині країни, які він буде розв’язувати. Тому його втручання малоймовірно. Хоча про це ще рано говорити”, – зазначив експерт-міжнародник.

Війна в Карабасі - чим небезпечно миротворчість Росії для України

Джо БайденФото: Getty images

У свою чергу Мурад Джафаров рекомендує Вірменії розвивати відносини зі своїми сусідами, а не озиратися на РФ. Тільки таким чином можна буде забезпечити мир і процвітання для вірмен.

“В Азербайджані є прислів’я: “близький сусід краще далекого родича”. Вірменія повинна зрозуміти, що її близькими сусідами є Грузія, Азербайджан і Туреччина. Вірменський уряд і народ повинні відмовитися від територіальних претензій до всіх своїх сусідів, і вибудовувати з ними добросусідські партнерські відносини. Це буде запорукою миру в регіоні, і ключем економічного розвитку самої Вірменії”, – заявив він.

Попередження для України

Здавалося б, чим вирішення конфлікту між Азербайджаном і Вірменією може відібитися на Україні, однак Ілля Куса переконаний, що для нас це неприємна ситуація.

“По-перше, це поганий прецедент, коли дві країни розігрують партію за рахунок слабкого. А Україна, з точки зору нашого геополітичного положення, як раз є в ролі Вірменії, і нас теж можуть розіграти. По-друге, це підсилює наратив РФ, що вони є надійним партнером, здатні бути миротворцями і гарантами безпеки, що вони за мир і не є агресором. Тому для нас тут існує певний ризик, пов’язаний з Донбасом. І ми тут повинні засвоїти урок, що буває зі слабкими країнами, коли міжнародні сили, від яких вони залежать, вирішують посилиться за їх рахунок. І ми тут знаходимося в небезпечній позиції. І нам потрібно ставати більш незалежними, самодостатніми, щоб не потрапити в таку ситуацію в майбутньому”, – сказав Куса.

Очікувати такого розвитку подій в даний момент не варто, каже експерт, але історія з Нагорним Карабахом може стати аргументом в майбутньому: “Це підсилює вагу РФ в міжнародній політиці, з якою рахуються інші сторони, наприклад, на переговорах. Це гра в довгу”.

У той же час військовий оглядач Михайло Жірохов вважає, що Україна повинна звернути увагу на досвід Азербайджану, який показує можливість вирішити конфлікт військовим способом, і готуватися до деокупацію Донбасу не тільки політичним шляхом.

“Нинішнє протистояння в Карабасі показало нам війну наступного покоління. Вірменія була обладнана за стандартами ВСУ – радянськими стандартами кінця 1980-х років. У військових діях вона зовсім себе не показала. Всі бачать з боку Азербайджану тільки використання безпілотників і баражуючих боєприпасів, так званих дронів-камікадзе. Але за цим непоміченою залишається система управління військами. Інформація з безпілотника актуальна дуже короткий час. Якщо в нашій, скажімо, армії про скупчення військ доповідають начальнику штабу, той передає начальнику угруповання, той дає команду – цього скупчення вже немає. Систему управління військами потрібно вибудувати на принципах нової війни: “бачиш мету – стріляй”. Україні потрібно виділяти кошти на розвиток артилерії і безпілотної авіації. На жаль, у нас поки немає бачення того, як ми будемо воювати взагалі”, – зазначив він в коментарі “Апострофу”.

Джерело

Підписуйся на наш Telegram-канал, щоб першим бути в курсі усіх новин та подій — Підписатись

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button